(стор. 215). Але яка сила почуття вилилася в цьому лаконичному, скупому на слова: „должно быть все новое“, та ще в підпісу: „художникъ Т. Шевченко“, яким поет замінив свій звичайний титул „рядового“ (стор. 219) в першому, написаному вільною вже рукою листі!
Переживаннями Шевченка під час дожидання волі, отим тріпотінням усієї істоти його на зустріч золотим снам та мріям про майбутнє життя — не вичерпується величезний інтерес записок. Тут ми знайходимо найкращу характеристику поета, зроблену його власною рукою. Скільки дотепних виразних характеристик усяким людям розсипано тут, скільки влучних думок про всякі цікаві поетові з'явища, особливо в сфері мистецтва, скільки глибоких психологичних уваг по-між рядками, скільки цікавих думок про бачене й читане!.. Ці уваги, а особливо про малярство й архитектуру та музику, показують якої надзвичайно тонкої духової организації була ця людина, як уміла вона почувати красу та оцінювати літературні й громадські події. Думки Шевченка напр. про естетику, про художників Іванова та Бруні, про завдання художника — вражають своєю проникливістю, як і його уваги з приводу тих чи инших пам'яток мистецтва, або нарікання на учених естетиків, „этихъ хирурговъ прекраснаго“. Видко, правду сказав він про себе, почувши вперше увертюру з справжньої опери: „Не смотря на отсутствіе всякой гармоніи, меня тронула, и до слезъ тронула, эта изуродованная красавица-мелодія. Значитъ, я давно уже не слушалъ ничего и похожаго на музыку. Барабанъ и горнъ очерствили мой слухъ, но не очерствили сердца, воспринимающаго прекрасное“ (стор. 230).
