причина святкування ювилеїв та згадування про визначні події. Під час загального піднесення над повсякчасними турботами, оглядаючись кругом себе, ми бачимо здивовано, що наш буденний клопопіт, якому такої ваги надаємо, — то одна лиш „суєта суєт“, що зараз же піде в непам'ять, а тільки великі події людського духа серед загальної скаженої боротьби за істнування вибороли собі право на „вічну пам'ять“. Спостереження й думки такі примушують нас критично поглянути на себе, на свої вчинки, на лад громадський, перевірити свій багаж, перелічити свої капитали, з якими йдемо в дальшу путь. Не в одного, може, прокинеться думка, що шлях, яким я досі йшов — неправий шлях, що капитал мій — шага ламаного не вартий, що треба вибрати иншу стежку, треба инших добувати капиталів… Час громадського прочинку має ще й иншу вагу: він служить надгородою за перенесені в житті терни й подає надію, що в боротьбі з темними силами перевага буде на стороні вічних, святих та непорушних істин. У цьому лежить вага святкування ювилеїв.
Сьогорішні роковини — вельми одмітні в цілій довгій лаві попередніх; давно вже ми не бачили на українському святі такого піднесення, такого ентузіязму, який цим разом виявився. Люде всяких поглядів, аби тільки не ворожих спільним громадським ідеалам, духом поєднались цього славного дня; органи всяких напрямів уділяють місце, щоб возвеличити геніяльного страдника за добро всіх людей і хиба сами лиш „Московскія Вѣдомости“, „Новое Время“, „Кіевлянинъ“ та ще кілька инших таких нічних птахів, що бояться й глянути на сонце, по-
