до найгіршого свого ворога, до того ж таки Дубельта. Лист отой маємо в двох редакціях, у першій, черновій, Шевченко приймає на себе незаподіяні провини[1], але до чести Шевченка треба додати, що першого листа він напевне не послав, а обмежився дуже коректним листом, в якому криком наболілого серця прохає тільки „одной великой милости — позволенія рисовать“[2]. Звичайно, всесильний генерал не злякавсь „кари од неба“ й не зглянувся на зворушливе благання поета і людини, покараної над усяку міру, і навіть не відповів ані словечком. Не зглянувся навіть тоді, коли за Шевченка прохало його начальство. Оренбургському губернаторові, гр. Перовському, як той обстав за поета, Дубельт одповів, що рано ще прохати у царя пільги для Шевченка[3]. Це „рано“ пролунало вже тоді, як Шевченко три роки покутував свої незаподіяні провини! От скільки заважив Дубельт у житті геніяльного поета. Погляньмо ж тепер, як „отецъ-командиръ“ думає про людину, якій стільки лиха накоїв. Беремо в перекладі од слова до слова відповідне місце з „Замѣтокъ“.
Січень 1862 року.
- Ось як теперішні освічені люде, а надто літератори, обманюють публіку й навіть самого
- ↑ Цей лист у друкованих виданнях (див. „Твори Т. Шевченка“, т. II, СПБ. 1911, стор. 362) позначено: „къ?“ Що його призначено для Дубельта, бачимо з того, що не тільки зміст, а й деякі фрази буквально переписано в надрукованому на 363 стор. листі до Дубельта.
- ↑ Твори Т. Шевченка, т. II, стор. 363.
- ↑ „Кіевская Старина“, 1893, III, 424–423.
