Тепер переглянемо хиби нового видання щодо тексту Шевченкових творів. Четверта глава „Катерини“ (стор. 56) починається з цяток, тут пропущено початок — не знаємо, з якої причини: цензура, нам здається, ледве чи стала б на перешкоді. Кажемо так через те, що те саме місце вже надруковане було в самій ж таки „Кіевской Старинѣ“ (1885, кн. III, стор. 521). В поезії „Сон“ (стор. 313) надруковано: „Давно стоїть і виглядає“, — на нашу думку це місце треба читати: „Давно стоїть, виглядає“. В поезії „Н. І. Костомарову“ (стор. 318) надруковано „сердешним (?) чаєм напували“, — по другому варіянту, замісць незрозумілого „сердешного“ чаю, треба б: „холодним чаєм напували“[1]. Поезію „Як маю я журитися“ (стор. 361) чи не ліпше було б надрукувати з того варіянта, що подав сам Шевченко в листі до Бодянського з Оренбурга з січня 1850 року [2]. Поезія „Не журюся я, не спиться“ (sic) певніш усього — не Шевченкова [3], а коли й Шевченкова, то стоїть не на відповідному місці, бо написана не 1860 р., а раніше, до заслання. Взагалі редакції „Кіевской Старины“ треба було критичніше придивлятись до тексту Шевченкових поезій і, де було можна, вибірати кращі варіянти, перевіривши їх попереду.
Як ми вже згадували, нове видання передруковане без усяких майже одмін з попереднього видання. Викинуто тільки одну поезію „До сест-
