найбільшого нашого поета, який так вкупі та влюбі мало не заразом розпочинають несвідомі національно о.о. Пестрякови на російській Україні й свідомі о.о. Щепковичі на закордонній, оці вимагання духовної цензури над творами духа людського. Ми знаємо, що така цензура значить, — знаємо з тих численних утрат, з того обмеження вільної творчости на всіх ділянках духового життя, що ця цензура несла з собою. Наукові здобутки, вільна творчість, людський добробут, сумління, честь — все йшло на поталу неситим апетитам касти, кліра, що заступив собою і вимагання справжньої християнської етики, й інтереси широких народніх мас. Клір, як окрема громадська категорія, завжде тягнув і тягтиме руку за дужчих проти слабших. Те, що тепер одбувається на наших очах, — усі оті виборчі блоки з панством проти селянства на нашій Україні — ще тільки неминучий результат тієї клерикальної заливи, яка широкою хвилею починається тепер і у нас. Дарма поодинокі кращі люде з-межи самого духовенства змагатимуться проти цього. Їхні благородні, але безплодні змагання тільки краще підкреслюють загальний шлях клерикалізму — назад до середневікових забобонів та насильства, і морального й физичного. Даремно тут нарікати на національну несвідомість нашого духовенства й покладати надії на те, що з зростом свідомости справа стане инакше. Приклад Галичини дуже що-до цього красномовно промовляє. І коли тепер національна свідомість поодиноких людей з-поміж нашого духовенства врятовує їх од клерикалізму, то з поширенням свідомости й на неї насідатиме
