стомарову ущипливе натякання: „бросьте эти деньги — онѣ жгутся“!.. Треба додати, що остачу з громадських жертв Костомаров згодом передав до академії наук на премію за словарь української мови[1]. Премію цю р. 1905 присуджено редакції „Кіевской Старины“ за відомий „Словарь української мови“, що впорядкував Борис Грінченко.
Така була доля просвітніх заходів Кирило-Мефодієвського брацтва та поодиноких братчиків. Не багато дали вони позитивного, але цьому на заваді стали надзвичайно суворі обставини громадського життя, що в корені підтинали всяку практичну роботу навіть на просвітній ниві. Зате дали братчики велику для свого часу ідею — ідею повсюдної й обов'язкової народньої освіти народньою ж і мовою — ту ідею, що й для нас має ще всі прикмети високої актуальности. Ця ідея ріднить наші покоління з тім, що 67 років тому засвітило було перші проміні національної свідомости, виступивши з вимаганням волі й науки для народу.
- 1913.
- ↑ Ось які відомості про ті громадські жертви подає сам Костомаров у листі до Драгоманова з р. 1877-го: „Въ настоящее время я эти деньги положилъ въ билетахъ херсонскаго земскаго банка и храню въ банкѣ, составивъ на случай смерти моей завѣщаніе, показывающее, чьи и какого рода эти деньги, которыя послѣ меня должны быть препровождены въ минист. Нар. Просв. и обращены на народное образованіе въ Малороссіи. Денегъ было доставлено до 4000 р., изъ нихъ 1300 истрачено на изданія Опатовича и ариѳметики Конисскаго, да дано авторамъ гонорара впередъ, но съ теченіемъ времени проценты отъ оставшихся накопились до того, что теперь скоро опять сумма достигнетъ 4000 р.“ („Житє і Слово“, т. III, стор. 336–337). Як бачимо, Костомаров таки не віддав грошей міністерству народньої освіти, певне міркуючи, що тоді вони зовсім для української справи були б пропащі.
