пулярного письменства й підручників. До програми заводить він — науку релігії („въ православно-христіанскомъ духѣ“), арифметики, космографії, географії і взагалі природознавства, граматики рідної мови та основ юриспруденції. „На цьому поки що можна обмежитися“, на думку Костомарова, тільки треба дбати найбільше про популярність книжок. „Ось до чого, на нашу думку, — кінчає Костомаров, — годилося б тепер узятись українським письменникам, а люде заможні, що живуть на Україні, нехай же покажуть свою любов до народу ділом, принявши на свій кошт видання таких книжок та заводючи школи, де б селянські діти побірали науку рідною мовою“[1].
Я не розглядатиму переказаної тут програми, бо вона, як відомо, лишилась тільки на папері. Як ми знаємо, реакція зараз же знесла навіть недільні школи на Україні, то про якусь планомірну діяльність шкода було й марити. Мало того — за рік Валуєвський циркуляр заборонив як-раз і всю ту літературу, на яку наполягав найдужче Костомаров. Проте його заклик, поки ще дійшло діло до згаданих репресій, мав і деякі реальні наслідки. Жертви грішми на видання підручників та євангелії в українському перекладі почали були приходити на руки Костомарова й на них видано було р. 1863-го „Оповідання з святого писання“ Опатовича та „Арихметику або щотницю“ Кониського. На цьому видання підручників мусіло спинитися, як і збірання жертв, бо всесильний тоді Катков зробив цю справу „польскою интригою“, кинувши самому Ко-
- ↑ „Основа“, 1862, V, 1–3.
