ним словом виявив своє обурення проти лицемірного удавання чесности, — він подає й образ протестуючої проти цього людини, яка здужала стати по-над усякі приписи дешевої моралі, яка зуміла її самим учинком потоптати. Треба завважити, що Шевченко взагалі розуміє кохання як поєднання людей не за-для самої втіхи та роскошів, а за-для того, що буває наслідком його — за-для дітей. Нема для Шевченка сем'ї та подружжя без дітей, нема нічого вищого й святішого на землі, як материнство:
У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Перед матір'ю йому молитись хочеться, „мов перед образом святим“; для його — „слово „мамо“ — великеє, найкращеє слово“. Мати завжде оповита у Шевченка ореолом чистоти й святости і не дурно в Марії, цій найрелігійнішій поемі, яку я тільки знаю, дано справжній апофеоз матері. І ми знайдемо у Шевченка свідому оборону теж святого права на материнство, знайдемо й образ такої матері, що пішла проти всіх забобонів міщанських, аби справдити оте своє право. То ще не диво, що „Марія навіть не ховалась з своїм младенцем“, але ось удова без прізвища, значить звичайна людина, в поезії, на яку мало звертають уваги, хоч фарисеї повинні б її найперше осудиди, як зразок „неморальности“ й „розпусти“:
|
Ой крикнули сірі гуси |
