Третій либонь або й четвертий вже рік починається для нас надзвичайно бучно. То небіжчик Столипин видасть знаменитого циркуляра, що ним мов цвяхом приб'є до українців назву инородців; то ґвалт здіймається по всій чорносотенній лінії з приводу „Кобзаря“, то д. Струве виступить з „новою“ теорією боротьби „безъ всякихъ двусмысленностей и поблажекъ“; то д. Щоголів перевершить усіх своїх на цьому полі попередників доносом на сотнях сторінок… Кожен з останніх років починався, як бачимо, добре, кожен до здобутків попереднього щось нове додавав, усе crescendo підіймаючи ті проти-українські голоси, які силкуються перекричати один одного, але в цілому дають досить суголосний концерт дикого україножерства й людозненависти. І спираючись на досвід попередніх років, можна було вже наперед чогось такого самого сподіватись і цього року, а зважаючи на помітну тенденцію чорносотенства йти в українських справах усе crescendo — то й не зовсім звичайного. І дійсність нас і цим разом не одурила.
І не тільки не одурила. Далеко більше — вона
