пішло на „неморальність“, то порівняйте лишень „Великомученице-кумо“ з „Вишнею“ або „Марію“ з „Гавриліадою“ — поемою, котру, мовляв один з найновіших дослідників Пушкина, „напечатать полностью невозможно еще и теперь, через семьдесятъ лѣтъ послѣ смерти Пушкина, и самое существованіе которой едва не повлекло за собой тяжкія бѣды для автора“[1]. То що́ ж — може чорна зграя піде походом по Тверському бульварі в Москві й розруйнує вже готовий і десятиліття як поставлений пам'ятник Пушкинові?… Певна річ, і не подумає, бо не вважаючи на все убожество своє, тямить же й проф. Вязигин, що не за чесноти й ортодоксію, не за орфографію й благонадійність пам'ятники ставлять і що його товариш Федір Постний, нехай і монтіонівську премію добуде, ані трохи не здався ні на вчителя моральности, ні тим паче на літературного критика. А коли не зруйновано пам'ятників „безбожникові“ й „розпустникові“ Пушкинові, то де розум, щоб кричати проти пам'ятника Шевченкові і з яким лицем витворяють оце патріоти свої вакханалії?
Звичайно „чесним“, „тверезим“ і „грамотним“ патріотам розум на заваді не стане. Тим-то безборонно вони гуляють по тих неоглядних просторах, що стеляться перед нездержаним од розу-
- ↑ „Библіотека великихъ писателей. Пушкинъ,“. т. II. СПБ. 1908, стор. 602. В тому ж томі (стор. 143–148) читач знайде й покалічений текст „Гавриліади“, з якого все ж видно, яка величезна ріжниця між Шевченком та Пушкиним у трактовці одного сюжета. „Марію“ як-не-як, а можна було надрукувати без образи для справжнього релігійного почуття, і коли б не ґвалт таких пуристів, як д. Лободовський, то певне ніхто й не догадався б, що треба нищити одну з найрелігійніших у світі поем.
