Шевченка, а тепер Шевченківські демонстрації роздувають у державну зраду, що ніби-то їздила по Київі на білому коні в образі єврея-студента й гукала: „да здравствуетъ Австрія“ під вікнами австрійського консульства. Даремно офиціяльні заступники власти як петербургський градоначальник та київський губернатор, розслідивши справу, заявляють, що нічого цього не було: знайшлись самовидці, що „на свої очі бачили“ й на „власні вуха чули“, а „студент“ Голубев, обісмілений блискучим дебютом у справі Бейліса, взявся вже вдруге сам до „частнаго разслѣдованія“, яке поки що окошилося на шибках у подільських крамницях… Але цікаво зазначити ще одну річ. Разом з оцими брехнями й знущанням над пам'яттю Шевченка чорносотенна преса силкується виставити поета за „ненавистника ляхів“, патентованого юдофоба й навіть ритуаліста! Читаючи останні домисли чорносотенців, просто дивуєшся, чому ж ці панове протестували проти святкування пам'яти любого їхньому серцю „націоналіста“ і за що Голубев, який з усіх хуліганів сам один тільки має вільну руку безборонно хуліганити, волочив по київських вулицях портрет „ритуаліста“[1], за що нарешті
- ↑ До речі — про „ритуалізм“ Шевченка. Чорносотенні писаки аж захлинулись були з радощів, знайшовши в „Кобзарі“ отаку для себе новину:
Стоїть кутя на покуті,
А в запічку діти;
Наплодила, наводила,
Та нема де діти.
Чи то потопити?
Чи то подушити?
Чи жидові на кров — продать,
А гроші пропити? („Відьма“).
