проказати, як тільки один він потрапить. Найкраще може буде його силу та його ж словом і виказати.
Неначе той Дніпро широкий
Слова його лились, текли
І в серце падали глибоко
І ніби тим огнем пекли
Холодні душі („Пророк“).
Справді, для України вага Шевченкового генія переходить ті межі, які поставлено навіть великим письменникам на їхній батьківщині: він сам був для неї тим сонцем, що „за собою день веде“, — день нового нарождення на світ великим культурним народом; його поезія стала найкращим виразом національної самосвідомости на Україні, як його особисту долю можна вважати за символ долі всього українського народу. На Україні ім'я Шевченка — не тільки ім'я великого поета, але й символ національного відродження, ознака перемоги над тією смертію, що до неї засудила була український народ низькоока політика державного централізму. На претензії централізаторів, що домагаються казенної одномастности, народ наш спокійно може відповісти, показавши на Шевченка, і спокійно ж своїм шляхом далі йти. Геніяльні люде всюду велике роблять діло, — всюди вони творять життя, роспускаючи паруси світа і тепла навкруги себе, повертають людей на нові шляхи, нові думки їм проказуючи. Але на Україні геній Шевченка зробив не тільки це. Адже ж тут ціла нація, живцем похована, конала, роблючи надзвичайні силкування, щоб прогнати смертельний холод од своїх задубілих членів. Результатом того силкування було нове письменство перед-Шевченкової доби. Та воно не
