здужало ще скинути смертельні кайдани з рідного краю; добре на початок, воно все ж таки не мало стільки сили, щоб збудити національний организм і вивести його на спасенну путь оновлення. Це зробити міг тільки світової міри геній і таким генієм для України й став Шевченко. 50 років оце минуло, як помер великий автор „Кобзаря“, а його книга й досі свіжою сяє красою, служить невичерпаною криницею глибоких думок. Це через те, що поезії Шевченка належать до тієї категорії творів, які не старіються й не пліснявіють, бо зворушують усяку людську душу, хоч би за яких часів вона жила. Люде цієї міри вічно дивляться вперед і мов витичками позначають собою ті шляхи, що проходить людскість у своєму невпинному ходові до одвічних ідеалів правди, добра і щастя. І коли б українське письменство було більш відоме за межами України, то напевне б Шевченкові давно визначено було б те місце, якого він заслужив і яке признала йому не тільки своя, українська, а й російська критика в особах кращих своїх заступників. „Гигантъ южнорусской поэзіи“, мовляв Скабичевський, „послѣдній кобзарь и первый великій поэтъ новой великой литературы славянскаго міра“, як зве Шевченка А. Григорьєв, повинен бути в пантеоні всесвітнього письменства, — і безперечно він там буде. Вже й тепер переклади творів Шевченка єсть не тільки на всіх слав'янських мовах, а й на багатьох инших європейських, і всюди вони роблять велике вражіння своєю оригинальною красою. В рідному ж письменстві, на Україні, ім'я Шевченка не тільки ім'я геніяльного письменника, а й запорука того, що не може без сліду зник-
