|
Що діялось в світі, |
За нову оту зброю на ворога-переможця стане — „наша дума, наша пісня“.
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови —
вона проте „не вмре, не загине“, не одпаде з минулими формами державно-громадського ладу, а зробиться тією підвалиною, що на ній виросте й міцно збудований запанує новий лад, нова слава:
От де, люде, наша слава.
Слава України;
от де й надія на рятунок цілій нації од наглої смерти. І як недавно ще тужив наш поет над померлим Котляревським, так тепер обертається він до живого тоді письменника українського, старого Квітки, з палким закликом до літературної праці, з благанням співати людям і про минуле, і про сучасне на втіху та науку рідному краєві, —
щоб нехотя
На ввесь світ почули („До Основ'яненка“)
той голос воскреслого народа. І що заклик Шевченка не пролунав „гласом вопіющого в пустині“, доказом було те величезне вражіння, яке його „Кобзарь“ справив на Україні. „Як почали (ваші) вірші читати, — пише напр. до його Квітка, — волосся в мене на голові, що вже його і не багацько, та й те навстопужилося, а біля серця так щось і щемить, у вочах темніє… Дивлюсь — жіночка моя хусточкою очиці втира. Я його („Кобзаря“) притулив до серця, бо дуже шаную вас, і ваші думки кріпко лягають на душу“[1]. Та ще більшим на це
