Недавно ми написали книжечку, в котрій роскзали розмову між крестьянином дідом Карпом, та бувшим вчителем Михайлом Крутьом та робітником Степаном Хмарним на сахарнім заводі.
Росказували вони про те, скільки землі у крестьян, а скільки у панів, про те, як дере казна з людей податки, про те, скільки одробляють та платять крестьяне панам та арендарям за землю, та про те, яка мала плата робітникам за роботу на заводах та фабріках, а який великий доход з них фабрікантам. І дійшли Карпо, Михайло та Степан до того, відкіля береться багатство і через що крестьяне та робітники бідні? Через те вони бідні, що роблять не на себе, не на свойій землі, не в свойіх заводах, — а пани, та арендарі та фабріканти через те багатіють, що вони забірають собі за малу плату увесь хліб та цукор, або горілку, або сукно, що виробить крестьянин або робітник. Так не було б, як би усійею землею обладували сами крестьяне, а всіми фабриками робітники. Які тепер лихі порядки
