Мистраля: йому нудно було безъ ясного сонця, безъ нашого пивденного раю, и винъ покынувъ роскишни палацы парыжськыхъ пысьменныкивъ и повернувся до своеи простои хаты у Малляни. Зъ того часу тутъ и жыве, еднае коло себе всихъ, хто щыро любыть нашъ край и хоче працюваты на його корысть. Його працею засновано чымало музеивъ, зибрано скарбы нашои старовыны, зберигаються руины, выдаються кныжкы, газеты на провансальській мови. Що року въ день св. Эстеллы вси свидоми провансальци збираються на загальный бенкетъ, еднаються бидни и багати, прости селяне, пышни горожане, — чытають вирши, промовы, спивають. Въ усихъ серцяхъ пануе въ той часъ одно гаряче братерство и любовъ до ридного краю. Найбильшъ роблються си бенкеты не въ пышныхъ залахъ, а въ садахъ, або на берези моря, просто пидъ яснымъ небомъ, середъ кыпарысивъ та кущивъ рожъ. И та сама мова, що колысь ховалась по бурьянамъ та пидъ соломьянымы стрихамы, — теперъ лунае на майданахъ; іи вжывають осьвичени люде, и на ній чытають вчени доклады. Ось що зробывъ нашъ Мистраль! Винъ брата братови виднайшовъ, и теперъ мы не перевертни французькои школы, — а мы люде, мы думаемо и высловляемо свои думкы ридною мовою. Прыйде часъ, и по всихъ школахъ диты будуть вчытыся першъ усього своеи риднои мовы. Мы не ворогы Франціи: за-для іи добра мы оддамо останню краплю кровы, але й свого мы николы не будемо цуратысь. Идить-же, пан-
