вже у беретахъ, — плесковатыхъ картузахъ млынцемъ безъ козырка. — Се вже почынаеться инша земля — Ишпаньска.
Саме на кордони я зупынывся у мисти одному прыморському де на мене чекавъ одынъ мій давній прыятель. Винъ зустривъ мене на вокзали и повизъ до себе. Чудовый вечиръ обгорнувъ вже мисто, и колы мы прыихалы до мого приятеля, його жинка зустрила насъ на шырокій веранди цилкомъ обгорненій квиткамы и выноградомъ. Ось де, мои люби, я у перше побачывъ велычезный окіанъ! Мисяць тилькы що пиднимався з-за його далекыхъ хвиль, и срибнымы проминнямы мовъ переризано його безодню. — Солоне свиже повитря доносылося до насъ, и чутно було, якъ шыроки хвыли былыся безъ упыну о камяни скели. Чудовый незабутный краевыдъ! Мени ажъ дывно було, що це справди бьеться окіанъ, такъ дуже-дуже блызенько, крокивъ може пивсотни, не бильшъ; у ливу руку — скели, у праву — горы, а просто — шыроке, безкрае море. Але-жъ мои землякы заразъ-же почалы мене росхолоджуваты: „Де тамъ, кажуть, гарно. Отъ нехай у день подывытесь, зовсимъ не те, чого бажалося; и море не таке, и беригъ не такый, и все не таке“. Не дуже то имъ повирывшы, я вмывся, попоивъ добре, та й пишовъ спаты.
Другого дня, прокынувшысь досыть раненько, покы други спалы, я найперше выйшовъ на веранду, щобъ роздывытысь усе якъ слидъ. Се бувъ саме часъ нызькои воды; море видійшло видъ нашои хаты геть далеченько, здовжъ берега за-
