Ця сторінка вичитана
Μοῖρα.
По синяві мчить ся кораблик горою,
Що срібні у нього вітрила…
Пливе срібний місяць, мандрує з прибою,
На синь його μοῖρα спустила.
Чи плесо як гребінь, чи пінить ся море,
Він лине, пливе, аби плисти…
А паруси сяйво кидають в простори,
То срібне, то знов золотисте.
Пливе, не закине свій якор на звенце,
Кружляє, а все по блакітї!
Глядить — у віддалї без впину блукає
По сїрому-сїрому сьвітї
Човенце моє . . . . . . .
