середині Шевченка побачив. Пхекнув батько-отаман, хитонув докірливо головою й сумно промовив:
— І ти, Тарасе, в комунію втаскався!
Та й пішов цукор грабувати. Підвід двацять вивіз.
А на третій раз инакше скоїлося. Перший прибіг на цукроварню середульший Шевчихин синок, що підпасичем ходив:
— Ой, матінко, бандити в гай на автомобілях приїхали. З рушницями, шаблями… В китицях…
Шевчиха, як була простоволоса, в комендатуру та в крик:
— Ой, рятуйте, знов Чорного лиха година принесла!
— Тю, дурна! Хіба бандити на автомобілях роз'їздять?
Коли в гаю раз — постріли, вдруге — постріли…
Еге-ге! Та й справді біда… Директор із жінкою в льох, бухгалтер старший рачки-рачки та в гарбузіння, адміністрація вся, хто куди, враз ушилася. Один комендант Трясогуз не здрейфив та до телефону в місто:
— Висилайте негайно військо. Бандити з панцерника цукроварню обстрілюють. Ой, ряту…
… як гупне в гаю вибух, аж курява знялася й Трясогуз умить в дерезі опинився. Зібгався їжаком та й труситься, мов цуценя закинуте.
А в місті переполох. Воєнком на коня. В окружкомі паніка (де-ж пак — усього сім верстов до
