Гей, чортова бідність! Чому в мене немає великого люстра? Хіба в це заляпане мушиним калом дзеркальце себе побачиш?
Та байдужки. Перевіримо це на вулиці. Чи бачитимуть? Ох, дурний: мало не почепив на невидиму голову бриля. Ти ще-б галоші узяв!
Ну, гайда!
Гола людина завжди почуває себе якоюсь легкою, й мені здавалося, ніби я якийсь безплотний дух. Кортіло стрибати, танцювати, кричати на ввесь голос. Та й побавився я, нівроку!
Ота товстозада перекупка на розі здавна викликала в мені безмежний гнів. Це як у поета Юліяна Шпола зі збірничка „Верхи“:
Рили, ми рили…
Вистьобали ввесь піт із жил, —
А пиката перекупка
Прийшла і сіла,
Заялозила в сало
Обрійний порив.
Так, так товариші! Доки там на розі сидітиме ця баба-перекупка — не повірю, що наступає соціялістична доба. Про це вже писав і ще писатиму. Бач, які очі свинячі на ряжці буряковій?
Ух, і затопив же я по цій ряжці! Аж перекинулась та спідницею накрилась, проти сонця задом виблискуючи. Закувікала свинею, заверещала, як тисяча грамофонів попсованих.
