Стою і сміюся: не бачить. Ага, стерво! Так ось же тобі ще, а ось іще, та й ще-ще, та й ще-ще та й ще-ще… Годі. Одвів душу.
Хм… Оце геройский вчинок. Побив перекупку революціонер. Здорово! Може, думаєш, від того соціяльні взаємини зміняться, скорше комунізм настане? Та-ак… Мій атентат, мабуть, того ж вартий. — Ет! знов вагатися? Гуляй далі, одволь душу…
Стрибонув в автомобіля: порожняком кудись перся. Не бачить шофер. Ну, вези. До театру? Добре. Подивимось. Що — „Фавст“? Гаразд. Там теж алхемя. Тільки професор Штейнах фавстів тепер инакшим способом робить і душ не купує.
Пішов проходом. Скинув брилика в якоїсь огрядної пані-непманки. Висмикнув із камзольки! в когось годинника й кинув долі. Зірвав у генерала еполети. Сіпнув за бороду важного пузія. Дулею протяг по носі модника-джиґуна. Кинув недокурка в декольте розмальованої цяці. — Го Скрізь скандал, башкет, ґвалт. Один на'дного нарікає…
Прямую далі — на сцену. Нехай в усі біноклі дивляться. Чорта зобачать! А з усіх боків так і лоскоче, так і кортить іще щось устругнути. Співає:
Дозвольте вам подать,
Красуню люба, руку..,
— От і не дозволю, дурню намащений! І вам там не дозволю спокійно баньки лупити, йолопи
