партерні! Невже ще й досі, у XX сторіччі, ця допотопна опера дає вам насолоду? Невже не винайдете иншого мистецтва, инших форм, достойних емоціяльности нашої переходової доби? Гробаки ви тлінні й гробацький смак ваш із вашими дуетами любовними й аріями передсмертними. Вампуки на вас мало, одоробала опероманські…
Ще-б і далі лаявся, сівши на суфлерську будку — так запнули завісу й по сцені забігали, шукаючи хто це тут збожеволів?
Тоді опам'ятався: ну чи не дурень? Так десь можна ввесь свій план провалити. Знатимуть, що між ними є якесь невидиме створіння, й будуть обережніші. Годі дитинчувати! Перевірку зроблено.
Пішов.
Ось королівський палац. Коло брами вартовий. Наближаюся й чхаю. Обернувся вусатий. Не бачить. У фіртку й до самого палаца. Довжелезні коридори. Два ґвардійці стоять біля якихось дверей. У ківерах, наче з наполеонівської ґравюри минулого сторіччя. Гуркнув клямкою.
— Хтось хоче ввійти.
Одчинили раптом, а я — туди. Бачу: заля, зеленим стола довженного вкрито. Навкруги у фотелях із різбляними спинками мастодонти лисі сидять. На грудях бинди ріжнокольорові, хрести, ордени. Раду радять. А на чільному місці сам король, що його мені вбити треба.
— Ну, знищити цю блошицю ще є час. Не втече нікуди. Відразу послухаю, що вони тут планують.
