Імена їх ти, революціє, знаєш! Тай навіщо імена? Їх багато таких, що тут згадано, їх тисячі в цих одиницях. Вони не були комуністками, не були салдатами революції. Але вони принесли на її вівтар свою лепту вдовиці. І я згадую про них із побожністю. Діялося все це на Київщині, але хіба не діялося скрізь, де біднота не мала чого губити, йдучи проти панства? Губила свій звичайний життьовий лад, губила коханих, губила власне життя. Багато їх було, цих тисяч в моїх одиницях. Розкажу по черзі.
Двоє в підвалі жили. Коробочниці. Коробки для цигарок клеїли. Ідна була карболкою труїлась. Ще й досі на підвіконні шклянка з пекучим напоєм тим стоїть. А до другої залізничник ходив, зціпщик. Давно побратися хотіли, так на гроші спромогтися несила була, щоб хатнє господарство завести. Коли приходить, каже: „Іду до гетьманської варти. Добрі гроші дають“. Подивилася раптом, мов несамовита: „Та не діждеш наших братів-робітників розстрілювати“. І плеснула карболкою в вічі.
