господарства поратися“. Салдатка-червоноармійка каже: „То порайтеся й коло його, а я за вас у раді працюватиму“.
Хазяйський син залицятися почав. Та й він дівчині уподобався. Молодий та гарний. Обіцявсь сріблом-золотом засипати, панею зробити. А на фабриці гомоніли: „Зрадниця“. Наскочили червоні, пани вростіч пішли. Прибіг до неї милий ховатися. Настелила стола, обідать поставила, поцілувала, сама до штабу червоних пішла: „беріть онде в мене панича, годі вже намилувалася“.
Кінець, та, власне, не кінець, бо багато було тих тисяч, багато одиниць, що відбивали життя тих тисяч. Хіба про всіх перескажеш? І хто з них славніше, кому більша шана належить? Кажуть, що легше піти на самогубство, ніж покинути палити цигарки. Легше зламати все життя, ніж поступитися повсякденним звичаєм.
І було багато таких тисяч в таких одиницях. Вони були дочки Жовтня, а може народилися й раніш.
Київ, березень 1922 р.
