на площі два вартові-червоноармійці розмовляють: „Цілісінький день з юнкерами билися, ще й узавтра гаряче буде, а в роті ані порошиночки не було“ — „Беріть, дітки, франзольку, хай щастить вам доля“!
Хора слюсариха була, на ноги нездужала.. Ледве коло печі поралась. А на базар сам слюсар ходив. Устане вдосвіта, побіжить, принесе, а тоді вже на завод. Коли на продподаток виряжають. „Ізжай, чоловіче, мерщій! Мене годував, тепер багатьох нагодуєш“.
Незнайомий парубок, мабуть червоний партизан, у хату раптом забіг. — „Рятуй, дівчино, офіцерня женеться“! — „Лізай під піл, гарбузами заставлю“. Наскочили — „Брешеш, суча дочка, більш нікуди було сховатися“! Били, волос драли, на піл кинули, зґвалтували. Прийшов батько — й батько побили, коня за кару увели. А за гарбузами не додивилися.
Шевчиху погромщики вбили. Сидить швець з немовлятами, плаче: „це за те, що ми євреями народились“. Прийшла покоївка з шляхетського дому, каже: „Чим я панам служитиму, бери мене за жінку, твоїм немовлятам матіркою буду“.
На сході селяни голову виконкому обирають. Кожний пручається: — „немає часу, треба коло
