|
|
А я чувала та й не раз,
Як про людей гукають всюди
Що люде розумніщі нас…
Кий чортів батько — брешуть
люде!
Який тут розум-землю рить
Та розкидать пашню без діла.
Неначе нікуди подіть!…
Стрижчаті б дав, то й я б поїла;
А хоч индикам, хоч качкам, —
Усе б було видніше нам,
|
Що робить він хоч трохи гарно
І що пашні не тратить марно…
Або нехай би й заховав, —
Сказали б, що скупенький
став…
А то, що зробить — все дурниця,
Вже аж не хочеться дивиться!“ —
Минуло літо; після жнив
Овес хазяїн змолотив
І шкапу ту, що вередує,
Він і шанує, і годує.
|
55. КІНЬ ТА НАЙМИТ.
Наймит крав у коня овес та й продавав його, а коня що-дня чистив. Кінь і каже: „Коли ти, справді, хочеш, щоб я був гарний, — не продавай мого вівса“.
56. У ЛІСІ.
— „Ходімо в ліс по квітки“, — гукнув сусідський хлопець, коли ми з сестрою верталися зі школи.
— „Почекайте нас, ми зараз,“ — одповіла сестра. Забігши на хвилинку в хату, ми покидали книжки на стіл, а самі взяли по шматкові хліба, та скоріше надвір.
