ніжний, біліє чінка́ березка. Ген на межі вигнався велетень-будяк, царь степовий. Він у червоній короні, стоїть, не похитнеться, озброєний з-сива-зеленим листом, із страшенними колючками: ні підійти, ані підступити до нього — справжній царь!
А з неба сміється ясне сонечко, і ллється-дзвенить, мов срібний дзвіночок, жайворонкова пісня чудова.
Любо та гарно |
А за горою |
„Чого ти так мене, ледащо, в боки пхаєш?“
На коноплиночку в степу будяк гукав.
— „Та як рости мені? І сам здоров ти знаєш,
Що в мене землю ти зпід кореня забрав!“
Хазяїн сіяв овесець; |
„І на який це він кінець |
