Перейти до вмісту

Сторінка:Склав А. Воронець. Перша читанка (1921).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ніжний, біліє чінка́ березка. Ген на межі вигнався велетень-будяк, царь степовий. Він у червоній короні, стоїть, не похитнеться, озброєний з-сива-зеленим листом, із страшенними колючками: ні підійти, ані підступити до нього — справжній царь!

А з неба сміється ясне сонечко, і ллється-дзвенить, мов срібний дзвіночок, жайворонкова пісня чудова.


52. ЩО СПІВАЮТЬ КОЛОСКИ.
 

Любо та гарно
Всім нам на полі:
Всі ми зростаєм
В полі на волі.

Дощик нас поїть,
Поле годує,
Сонце пригріє
І поцілує…

А за горою
Вбогі є хати,
У них голодних
Діток багато.

Хто їх голубить,
Хто поцілує?
Бідних сиріток
Хто нагодує?…


53. БУДЯК ТА КОНОПЛИНОЧКА.
(Байка.)

„Чого ти так мене, ледащо, в боки пхаєш?“
На коноплиночку в степу будяк гукав.
— „Та як рости мені? І сам здоров ти знаєш,
Що в мене землю ти зпід кореня забрав!“


54. ХАЗЯЇН ТА ШКАПА.
 

Хазяїн сіяв овесець;
Була у нього нивка невелика —
От бачить шкапа та й базіка:

„І на який це він кінець
Овес у полі розсипає?
Мабуть, і сам гаразд не знає…