почав читати. Учитель допомагає, як який школяр не добре розбірає. Крізь одчинене вікно чути, як школярі вчаться у школі.
Під школою стоїть, зігнувшись, Петрусь. На Петрусеві стара батькова куцина, на ногах якісь шкарбани, велика драна шапка аж на ніс йому насувається. Повз школу йдуть Петрусеві батько та мати. Пильно слухає Петрусь, як учаться діти, й не бачить батька та матері. Подивилась, подивилась мати на Петруся, і сльози їй на очах забреніли. Тоді каже батькові зтиха:
„Чи не віддати б нам, старий, і свого хлопця до школи?“
— Не видно нам до школи, — каже батько, зітхнувши тяжко. — Як до школи хлопця посилати, то треба перше одежинку справити: і свиту, і чоботи, і шапку. На це грошей чимало треба, а де ж нам їх узяти?
— Візьмімо на відробіток, — каже мати. — Ти ж бачив, як він пильно дослухається. Людські діти ходять та вчаться, і йому ж хочеться. Як би таки вивчився хлопець, то, може, краще б йому жилося на світі, не був би він такий темний та безпорадний, як ми.
Довгенько радились та міркували батько з матіррю, де грошей добути на одежу
