Сторінка:Склав А. Воронець. Перша читанка (1921).djvu/61

 

107. ТУГА ЗА РОДИНОЮ.

 

На чужині загибаю, По чужині блуджу, За своєю родиною Білим світом нуджу. Тут чужая сторононька Та люде чужії:

Не пристануть до серденька, Хоч і не лихії. Хай би які добрі були — Все не свої рідні: Я, чужая чужениця, Межи ними, бідний!

Ой, по саду-винограду
Сумний походжаю.
Із чужини до родини
Гадки посилаю.

108. РІДНА МОВА.

 

Мово рідна, слово рідне! — Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, А лиш камінь має. Як ту мову мож забути, Котрою учила Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила?!…

Ой, тому плекайте, діти, Рідненькую мову, І учіться говорити Своїм рідним словом! Мова рідна, слово рідне. — Хто вас забуває. Той у грудях не серденько, А лиш камінь має!

109. УКРАЇНА.

 

Наша славна Україна
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?