до 70-х років минулого століття, з доданням нових після тої дати набутків, ідучи по скількох продукційних лініях, себ-то по письменниках та етнографичних матеріялах пізнішого часу. Б. Грінченко не мав на думці давати типову норму української мови і справді цього й не робив, бо словники такого типу ніколи й не спроможні це зробити: коли-б із словника Даля чи російського Академичного та повикидати всі слова українські, білоруські, а потім специфично північно-великоруські чи сибірські, — який маленький вийшов би цей словник. Адже в творах російських письменників часто трапляються українські слова (напр., у Гоголя, Лєскова, Короленка), і їм читач шукатиме пояснення і словник його йому дасть, поминаючи замороку всяких націоналістичних претенсій, щоб, мовляли, наших слів не сміли до свого словника забирати. Грінченко-ж зовсім справедливо розробляв свій словник як певний матеріял, що мало не з фотографичною вірністю має задокументувати факт існування живої української мови у всіх її відмінах, варіянтах, про́явах та виглядах. До-речи сказати, що, нотуючи матеріяльний стан української мови з 1798 року, з дати першого видання «Енеїди» Котляревського, цей словник обминає силу вживаних і пізніше книжних, церковних та правничих слів і висловів, обмежуючи себе в умовних рямках словника живої мови. Такий погляд редакції нового видання словника Б. Грінченка на характер і значіння його словника тільки потверджує рацію умови з видавництвом, що весь матеріял і розроблення в цьому словнику як були, щоб так і зосталися недоторкані, покладаючи за це відповідальність перш за все на саму нашу мову, на всіх численних складачів матеріялу та на самого Грінченка, і від такого погляду залежали й методологія та напрямок праці редакторів.
2. Маючи висловлені вище погляди на Словник Б. Грінченка, редактори організували свою працю таким способом, щоб не порушити загального характеру й вигляду цього словника, маючи глибоке переконання, що й культурний український громадянин оцінить нашу пошану до того, на чому лежить знак великих і давніх зусиль наших попередників, на чому також спочиває признана й освячена часом традиція, і тому наша редакційна робота матиме такий характер:
а) Всі додатки редакції, не порушуючи основного Грінченкового тексту, виділяються особливим знаком, зірочкою (*), чи тоді коли заводиться в реєстр нове слово, чи дається новий чим-небудь цікавий приклад, фразеологичний зворот, нова діялектична дата чи локація. Виключаються з цього тільки поправки чи додатки що-до форм деклінації (у Грінченка — гад, ду, ми ставимо — гад, да), додавані недоконані чи доконані форми дієслова, природні для теперішнього стану нашої мови чи добуті і вставлені в текст пропуски, що траплялися були під час друкування словника Грінченка, — це все йде без зірочки. Коли редакція не погоджується з тим перекладом слова на російське, що Грінченко дає хибно, неточно або-ж неповно, тоді під зіркою ставиться пропоноване від редакції значіння, але після прикладу й дати Грінченкових (див. сл. Виноколо).
б) Коли в Грінченка єсть приклад, а нема дати, єсть якась неясність, що може справити непорозуміння, єсть щось явно опущене або-що, редакція
