звіряє це місце з рукописом словника Грінченка і з картками і відбудовує відповідне місце належним способом. Єсть у словнику скілька прірв у реєстрі, те, що повипадало в друкові, — робиться перевірка з оригіналом і запале міспе вирівнюється за рукописом Грінченка. Для цих додатків зірки нема.
в) Правопис Б. Грінченка лишається той самий, що єсть у нього, без особливих спроб його модернізувати. Робиться так з тої причини, що наше видання не єсть ні підручник, ні офиціяльна книга, урядовим інституціям приписана, — це систематизована збірка лексичних даних української живої мови, тому і ніяких завдань нормалізації нашого правопису не мав сам Грінченко, не мають цього і редактори цього видання. Коли Грінченко в передмові й згадує за правопис, то тільки про загальні основи фонетичного чи кулішівського правопису проти правопису «ярижного», що його в-супереч природі нашої мови накидала нам офиціяльна Росія. Але не міг Грінченко допуститися, щоб словник живої української мови, маючи в головних українських говірках та у всіх класиків української мови фонему збірати, подавав її у вигляді збирати, щоб родовий відмінок (від молодь) молоді, власне тільки так йому самому відомий, фіксований в більшості говірок та закріплений літературною традицією, виглядав як молоди, але зате трохи не єдине в живих говірках соли (від сіль) та ще тіни, через те, що за правило пішов з нього тип деклінації молоді, щоб подавалося в формі солі, — дається просто та форма, що існує в літературній мові чи фіксована в матеріялах, — так власне й чинить і редакція цього видання, через що що-до правопису треба наперед визнати його за сорокате, що відбиває найперше живу вимову, потім фактичний матеріял джерел, а також і сучасний правописний розгардіяш. Це все-таки краще, ніж затятися на якомусь одному варіянті сучасних правописів і з приходом нового ортографичного «каліфа на годину» знати, що під пишними й послідовними формами правописного монументу поховані живі звучання нашої мови. Проте, скільки можна, редакція переводить принціп правописної безпартійности, себ-то: лишаючи на старому місці слово збірати і весь матеріял і його розроблення, дає в своєму місті також і збирати з посиланням на матеріял при збірати, чи тривога з посиланням на трівога, чи гриміти з посиланням на греміти.
г) Так само редакція відмовляється від титулу й функції нормалізаторів нашої мови при розробленню синонімів. Посол, депутат, заступник, представник — кожне може дістати в словнику кожного разу, може, й однакове пояснення, коли буде відповідний ілюстраційний матеріял, тим часом, як тенденція нормалізації вимагала би покласти одно з них за основне, а при инших дати тільки посилання на основне слово. Те саме стосується й наголосу та инших ознак слова, що просилися-б на визначення переважного вживання, — редакція, виключаючи зовсім ясних випадків вульгаризмів чи тісніших діялектизмів (гадваб = єдваб), стоятиме все-таки на принціпі трактування словника як матеріяла для літературної мови й покладання на природній шлях розвитку мовного.
д) Що розвиток нашої діялектології та глибше вивчання народньої мови потверджують давно висловлену думку про лінгвістичну єдність українських
