Гові́ння, ня, с. 1) Говение. З дурного говіння не буде спасіння. Ном. № 133. 2) Пост. Шух. I. 41. Гн. II. 175. Звоювали Путилову в велике говінє. ЕЗ. V. 144.
Го́вір, вору, м. Говор. Почувся людський говір, крик. Левиц. I. 126.
Гові́рка, ки, ж. 1) Выговор, диалект, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша… з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31. 2) Разговор, говорение. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115. 3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. Гові́ронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123.
Говірки́й, а́, е́. Разговорчивый. Зріс на самоті, сам із собою. Не говіркий був. МВ. II. 11. Старі люде говіркі. Г. Барв. 316.
Гові́ронька, ки, ж. Ум. от гові́рка.
Гові́ти, ві́ю, єш, гл. Говеть. Говів богу невимовно. Ном. № 132. Коли ви будете говіть? — Тоді, як хліба не стане. Ном. № 131.
*Говори́льня, ні, ж. Говорильня. Р.-Ук. Акад. Сл. Т. I.
Говори́ти, рю́, риш, гл. 1) Говорить. Говорив би, та рот замазаний, — нельзя ничего говорить. Ном. № 3585. Говорить багато, та все чорт-зна що. Посл. Говорить — як у рот кладе — так понятно. Ном. № 12903. Говорить — як з письма бере, — так умно и складно. Ном. № 12904. Говорить — як неживий, як спить, як три дні хліба не їв, — так вяло. Ном. № 12925—12928. Говорить, як з бочки, — грубым басом. Ном. № 12889. 2) Разговаривать. Та про волю нишком в полі з вітрами говорять. Шевч. Чом до мене не говориш, моє миле серце? Мет. 64.
Говори́тися. гл. Употребляется только в 3-ем лице и чаще всего безлично: гово́риться, говори́лось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Ном. № 11285. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Левиц. I. 98. Ой що ся говорило, то все ж то неправда. Чуб. V. 395.
Говорі́ння, ня, с. Говорение, манера говорения.
Говорли́вий, а, е. Говорливый. Говорлива, як горобчик. Кв.
Говору́ха, хи, ж. 1) Многоречивая женщина, говорунья. Котл. Ен. V. 36. 2) М. Говорун. Дрансес був дивний говоруха. Котл. Ен. VI. 57. Ум. Говору́шка, говору́шечка. Дівчино пташиночко, щебетушечко! Співай мені, кажи мені, говорушечко. О. 1861. VI. 151.
Говору́шка, ки, ж. 1) Ум. от говоруха. 2) Мн. Род грибов.
Говорю́чий, а, е. Говорящий, имеющий дар слова. Говорючий голуб. Грин. I. 164, 160. 2) Говорливый, разговорчивый. Молодий говорючий Радюк. Левиц. Пов. 154.
*Го́ге(о)ль-мо́ге(о)ль. Гогель-могель.
Го́гіт, готу, м. 1) Ржание. 2) Сильный и продолжительный звук, шум (См. гогота́ти). (На ярмарку) гогот та рейвах. О. 1862. VI. 98. *3) Гоготание. Сл. Нік.
*Гого́кати, каю, єш, гл. Гоготать.
Гоголіти, лію, єш, гл. Блестеть, светиться. Вода гоголіє поверх трави. Борз. у.
Го́голь, ля, м. Род дикой утки, Anas clangula. Вх. Пч. II. 8. Гоголю, гоголю, припливи к берегу. Чуб. III. 306.
Гогота́ння, ня, с. Действие от гл. гогота́ти. *Гоготание. Сл. Нік.
Гогота́ти, чу́, чеш и гоготі́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Ржать. А на дворі кониченьки гогочуть. Грин. III. 439. 2) Издавать сильный и продолжительный звук; напр., при отдаленном громе, сильном ветре, сильном пламени. Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає. Шевч. 166. Вітер на десять голосів реве і виє, і скиглить, і гоготить. Драг. 72. А наша хата полум'ям палала, і навкруги земля, мов пекло, гоготала. КМБ. X. 17.
Го́д, ду, м. 1) Год, Год — великий чоловік. Посл. (Борз. у.). Влітку день — год. Ном. № 12555. Ой гуляв, гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотирі. ЗОЮР. I. 200. Сім год баба похмілялась, та з похмілля і вмерла. Ном. № 11461. Два годи любились вони дуже. Рудч. Ск. I. 78. Другого чи третього году прислав їй гроші, — на
