Здрочи́тися, чу́ся, чишся, гл. Вспылить, взбеситься. Той і здрочивсь за кожух. О. 1862. VI. 36.
Здрубцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Истоптать пол ногами, оставляя следы грязных ног. Бач як здрубцювали (поміст) собаки — тілько що змила, та хоч уп'ять мий. Звісно, на дворі мокро, а двері відчинені, — вони й набігли. Екатериносл.
Здружи́ти, жу́, жи́ш, гл. 1) Сочетать браком. 2) Подружить. Наука здружила і з'єднала всіх. О. 1861. VII. 5.
Здружи́тися, жу́ся, жишся, гл. Подружиться.
*Здрухота́ти, чу́, ти́ш, гл. Раздробить, сокрушить. Геть чисто здрухотало йому руку. Умань. Ефр.
*Здря, нар. 1) Зря, понапрасно. 2) По чім здря. По чем попало. За ломаку та до неї, і бив вже бив по чім здря, аж доки не впала. Пир. у., Конон. 3) Куди́ здря. Куда попало, куда глаза глядят. Желех.
Здря́нка, ки, ж. Зрачок, зеница. Вх. Пч. I. 15.
*Здряхля́ві́ти, ію, єш, гл. 1) Стареться, дряхлеть. 2) Гнить, сгнивать. Воно правда, що то вже здряхлявіли ці дошки, але як то з-під церкви рухати. Стефаник.
Здуби́тися, блюся, бишся, гл. Одубеть, *остолбенеть. Сл. Нік. А щоб ти каменем став, а щоб ти здубився! Чуб. I. 89.
*Здубоні́ти, ню́, ни́ш, гл. Стучать, греметь. Але як хто здубонів у сінях, то вони тікали на піч до баби. Стефаник.
Здува́ти, ва́ю, єш, сов. в. зду́ти, зду́ю, єш, гл. 1) Сдувать, сдуть. Ой насіяв козак гречки на дубові на вершечку; узялася шура-бура, козакові гречку здула. Чуб. V. 1170. 2) Вздымать, вздуть. *Не давай росяної люцерни худобі, бо вона її здує. Пир. у., Конон.
Здува́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зду́тися, зду́юся, єшся, гл. 1) Сдуваться, сдуться. 2) Вздыматься, вздуться.
Здудні́ти, ні́ю, єш, гл. Загудеть, зазвучать. Сіла-м собі в темнім лісі, трохи-м спочивала, аж ту разом щось здудніло, — я ся споглянула. О. 1862. IV. 7.
Зду́жати, жаю, єш, гл. 1) Быть в силах. Мати стара, сестра мала, — не здужають прати. Чуб. V. 300. 2) Одолеть, осилить. Ні здужа, ні подужа. Ном. 14273. 3) Быть здоровым. Добре я здужала тоді. НВолын. у.
Здуми́тися, млю́ся, ми́шся, здумі́ти, мі́ю, єш, гл. Изумиться. Аж люде здуміли. Каменец. у. Калина пігнулася, дівчина здумилася, де воля поділася. Чуб. V. 503.
*Зду́мна, нар. Гордо, высокомерно. Желех.
Зду́мувати, мую, єш, сов. в. зду́мати, маю, єш, гл. 1) Вздумывать, вздумать, затевать, затеять. Єдин здумав женитися, щоб було чим журитися. Чуб. V. 519. 2) Вспоминать, вспомнить, припомнить. Сказав би веремію, та здумав, що говію. Ном. № 3583. 3) Воображать, вообразить, представлять, представить.
Зду́муватися, муюся, єшся, сов. в. зду́матися, маюся, єшся, гл. Надумывать, надумать. Я ся здумам инакше. Вх. Лем. 419.
Здупла́віти, вію, єш, гл. Сделаться дуплистым (о дереве). Желех.
Здуплена́тіти, тію, єш, гл. = Здупла́віти. Груша здупленатіла. Черк. у.
Здури́ти, рю́, риш, гл. Обмануть. Сим-тим баба ляха здурила. Ном. № 3104.
Здурі́ти, рі́ю, єш, гл. Одуреть; с ума сойти. Виведь єї в чисте поле — скажуть, що здуріла. Чуб. V. 630.
Здурні́ти, ні́ю, єш, гл. Поглупеть, сделаться глупым. Вх. Лем. 419.
Зду́рняти, няю, єш, гл. Одурачить, оставить в дураках. Петро здурняв мене. НВолын. у.
Зду́ру, нар. Сдуру. Так инший здуру неборак над божим ділом вередує. Гліб. 70.
Зду́ти. См. Здува́ти.
*Здуфа́лий, а, е. Смелый, дерзкий. Желех.
Зду́хвина, ни, ж., и зду́хи, хів, м. мн. = Зду́ховина. Так здухи й ходять у вола. Херс. у. Слов. Д. Эварн.
Зду́ховина, ни, ж. У четвероногого
