ко вечірняя. Лукаш. 161. 2) Заря. Чи то зоря розсвітає? Чуб. V. 2. На зо́рю займа́ється. Светает. Уже зоря занялася, вже й сонечко зійшло. МВ. II. 110.
Зо́рявий, а, е = Зо́ряний. Зорява стяга рожева зорялася. МВ. (О. 1862. I. 90). Зоряве небо миготить. К. (О. 1861. IV. 151).
I. Зо́ряво, нар. = Зо́ряно. На небі зоряво, і золотим серпом підбився молодик угору по-над хмарки. К. Дз. 141.
*II. Зо́ряво и зо́ріво, ва, с. Зарево. Десь горить, — он бачите, зоряво. Крим.
Зо́ряний, а, е. 1) Звездный. Ніч місяшна, зоряна. МВ. (О. 1862. III. 53). 2) Зо́ряна вода́. По нар. поверью: вода с лекарственной силой для коровы, простоявшая ночь при звездах. Коли корова дає мало молока (як хто поробе), треба давати їй зоряну воду пити. А ту воду роблють так: ясної ночі ставляють на видноті, супроти зірок, дійницю з водою, то вона повинна простояти всю ніч. Гринч. II. 46, 320.
Зоряни́ця, ці, ж. Звезда. Ном. № 53, стр. 291.
Зо́ряно, нар. Много звезд, *звездно. А зоряно так, що, здається, зорями в вічі сипле. МВ. (КС. 1902. X. 148).
*Зоря́стий, а, е. О лошади: со звездой на лбу. Желех.
Зоря́ти, ря́ю, єш, гл. Светиться, сиять. Що то була за дівчина! Зайде в хату, то мов зоря зоряє. Г. Барв. 103, 237. Там квітки як в божім раю… зорями в траві зоряють. К. Дз. 221. Ой вийду на гірку та гляну на зірку, — що зоря зоряє, а вся челядь гуляє. Гринч. III. 61. См. Зорі́ти.
Зоря́тися, ря́ється, гл. безл. *1) Разгораться. З-за дубків молоденьких зорява стяга рожева зорялася. МВ. (О. 1862, I. 90). 2) Безл. Зоря́ється. Показываться заре. Там зоряється, займається. Чуб. III. 475. Вже й зоряється. Вже сонце — день. МВ. II. 149.
Зо́ряшний, а, е = Зо́ряний. Ач яка зоряшна ніч! Хоч голки збірай. Староб. у.
*З'осере́джений, а, е. Сосредоточенный.
*З'осере́джувати, джую, єш, сов. в. з'осере́дити, джу, диш, гл. Сосредоточивать.
*З'осере́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. з'осере́дитися, джуся, дишся, гл. Сосредоточиваться. Н.-Левицьк.
Зосі́бна, нар. Порознь, каждое отдельно. Єсть же і иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зосібна, то думаю, що й сам світ не помістив би писаних книг. Єв. І. XXI. 25.
Зосла́ти, шлю́, шлеш, гл. = Зісла́ти.
Зосмі́литися, люся, лишся, гл. Осмелиться, ободриться. Іосиф, зосмілившись, увійшов до Пилата. Єв. Мр. XV. 43. Я раз ізнов зосмілився матері натякнути. Г. Барв. 201.
Зосмі́лювати, люю, єш, сов. в. зосмі́лити, лю, лиш, гл. Ободрять, ободрить. — Кажи мені всю правду, Опанасе, — зосмілювала його майорша. Г. Барв. 334.
Зостава́ти(ся), таю́(ся), є́ш(ся), сов. в. зоста́ти(ся), ну(ся), неш(ся), гл. 1) = Зістава́ти(ся), зіста́ти(ся). То був волом, а то не хочеш зостатися конем. Ном. № 1865. *Як позіхав та побачив сеє диво, та так йому рот роззявлений і зостався. Кв. 2) — кого́. Отставать, отстать от кого. Іди та не гайсь, щоб нас не зоставсь. Мнж. 129. *) — кого́. Лишиться, потерять. Він зостався батька-матери. Катер. Вержб.
Зоставля́ти, ля́ю, єш, сов. в. зоста́вити, влю, виш, гл. = Зіставля́ти, зіста́вити. Ляха-Бутурлака не рубайте, между військом для порядку за яризу військового зоставляйте. АД. I. 215.
Зостанови́ти, влю́, виш, гл. = Зоста́вити. Його сонного будили, не збудили, там його в неволі й зостановили. АД. I. 127.
Зоста́нок, нку, м. = Оста́нок. Мабуть ше здужав би на зостанку віку вам заграти. Гацц. Аб. 65.
Зоста́рити, рю, риш, гл. = Зіста́рити. Синів не женила, дочок не 'ддавала: зостарило мене, що я заробляла. Чуб. V. 927.
Зоста́рітися, ріюся, єшся, гл. Состареться. Шевч. 101. Як багато будеш знать, то скоро зостарієшся. Ном. № 5948. Вже старі, зостарілися. Рудч. Ск. I. 210.
