Ікри́ця, ці, ж. = Ікра́ 1. Вх. Пч. II. 21.
Ікро́виця, ці, ж. Рыба-самка. Вх. Зн. 37. См. Ікре́ць.
Ікря́ний, а, е = Ікра́тий. Ікряна риба. Лебед. у.
І́лем, ма, м. Раст. вяз. Ultus montana. ЗЮЗО. I. 140.
І́льм, му, м., і́льма, ми, ж. = І́лем. ЗЮЗО. I. 140.
Ільма́к, ільм'я́к, ка́, м. = І́лем. Валк. у. ЗЮЗО. I. 140.
Ільмако́вий, а, е. Вязовый, берестовый.
Ільми́на, ни, ж. Вязовое дерево. ЗЮЗО. I. 140.
Ільм'я́к. См. Ільма́к.
Ільнува́ння, ня, с. = Льнува́ння. О. 1861. X. 62.
Ільнува́ти, ну́ю, єш, гл. = Льнува́ти.
Ільня́к, ка́, м. = І́лем. ЗЮЗО. I. 140.
Ільняни́й, а, е = Лянни́й. Ільняна сорочка. Чуб. V. 189.
*Ільня́нка, ки, ж. Льняная ткань. Кул.
Ільти́ця, ці, ж. 1) Оголенная от шерсти овечья кожа. Вас. 154. 2) Кант из оголенной от шерсти овечьей кожи вокруг полушубка внизу. Вас. 155. 3) Кант, вшиваемый между двумя кусками кожи или материи. Черк. у., Харьк. г. Мнж. 181.
Ільча́стий, а, е. = Лянни́й. А що нам були скатерті? все ж то нам були ільчасті. Гол. II. 110.
І́манка, ки, ж. Поимка. Угор.
Іма́ти, ма́ю, єш, сов. в. іми́ти, іму́, ме́ш, гл. 1) Брать, взять, поймать, хватать, схватить. Ном. № 6889. Наперед невода риби не імати. Ном. № 2603. Як заверли мрежі, імили двіста штири риб. Гн. I. 124. Ой казав пан круль Варвару імити. МУЕ. III. 52. 2) — ві́ри = Ня́ти ві́ри.
Іма́тися, іма́юся, єшся, сов. в. іми́тися, іму́ся, іме́шся, гл. 1) Ловиться; держаться; браться. Імайся, рибко, велика й маленька. Ном. № 1650. Мокрого поліна вогонь не йметься. Посл. Хотіли го спалити, але огень не ймавсі тіла. Гн. I. 124. Куля го ся не імат. Гн. I. 36. 2) То-же, что и займа́тися, заня́тися, — загораться, загореться. Тот му верг у полу вогня три рази, тот відтам пустився іти, вітер як подув, імилося на нім шматя, сірак і не доніс домів, згорів. Гн. II. 14.
*Імбі́чливий, а, е. Самолюбивый, амбициозный. Він недугує усе, та недоторканий такий, імбічливий. МВ.
Імела́, ли́, ж. = Іви́лга. ЗЮЗО. I. 141.
Імени́ни, ни́н, ж. мн. Именины. Прийшли іменини Потоцького. Рудч. Ск. II. 203.
Імени́нник, ка, м. Именинник. Шевч. (О. 1862. III. 17).
Імени́тий, а, е. Именитый, знатный. Миколай імня знаменито, побіждає всіх іменитих. Чуб. I. 169.
*І́менно, нар. Непременно. Скажу братові, щоб батько іменно привезли хліба. Екатер. г. Сл. Яворн.
Іме́ння, ня, с. Имя. Дали вони їм імення: сину Іван, а дочці — Ганна. Рудч. Ск. I. 131.
Іме́но, на, с. = Іме́ння. Не забудь імено господа бога. Гн. II. 251.
Іменува́ння, ня, с. Именование, называние. Г. Барв. 426.
Іменува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Именовать. Мій син хрещений, порожений, іменований. Чуб. I. 112. 2) Назначать, определять. Галиц.
Іменува́тися, ну́юся, єшся, гл. Именоваться. Нехай ваші хуторі іменуються слободою Михайлівкою. Стор. II. 102.
Імжи́ти, імжу́, жиш, гл. = Мжи́ти. Ой у саду дрібен дощик імжить. Мет. 270. Ой на горі сніжок імжить. Нп. Рк. Левиц.
Іми́ти. См. Іма́ти.
Імі́ти, імі́ю, єш, гл. = Ма́ти. Єдиного тільки у себе сина імала. Чуб. III. 15.
Імки́й, а́, е́ = Ємки́й. Волч. у.
*Імкну́ти, ну́, не́ш, гл. Надумать, придти к заключению, решить. Тоді він імкнув собі, що ліпше вернутися йому до господи. Кон. III. 166.
Імла́, ли́, ж. = Мла. Ой імла, імла по полю лягла. Мет. 193. Шо на нашій сестрі на русій косі білая імла пала. Мил. 158.
