Ковизи́тися, жу́ся, зи́шся, гл. = Комизи́тися. Сим. 213.
Кови́зка, ки, ж. 1) Ум. от ковиза́. 2) Палка с загнутым концом, разновидность кийка́. От ідуть льодом, а дід ходе з ковизкою… Як учеше (по льоду) ковизкою, так селезень і вкипів. Мнж. 119. В игре в сви́нку ею гоняют сви́нку. Мнж. 182.
Ковила́, ли́, ж. = Ти́рса. Ковила, що стелеться по широких степах. О. 1862. IV. 90.
*Ковина́, ни́, ж. Загвоздка. От тут-то й ковина, та ще й не аби-яка. Мирн. «Правда», 1874. 467.
Кові́нька, ки, ж. 1) Палка с загнутым концом. Род детской игры, в которой кові́нькою гоняется обрубок дерева или камешек. Сим. 6. От этой игры выражение: На́ руку кові́нька. Как-раз того и надо. Как-раз кстати. Сим. 6. Нашому Нечипору на руку ковінька. Ном. Марусі на руку ковінька, — мерщій з хати. Кв. I. 49.
*Ко́вляти, ляю, єш, гл. Пожевывать. Под. г.
Ко́вмір, ра, м. Воротник. У його на сертуці був червоний ковмір. Ком. II.
Ко́вмо, ма, с. Вязка конопли или льна.
*Ковни́й, а, е. Ковкий. Сл. Дубр.
Ко́внір, ра, м. = Ко́вмір. Козак звик червону стрічку в ковнірі носити. К. ЧР. 327. Ум. Ковніре́ць. А в нашого Василя… вишиваний ковнірець. Чуб. V. 1115.
Ково́дка, ки, ж. Позвонок (спинной). Вх. Лем. 426.
Ко́ворот, ту, м. 1) Коловорот. Язик як на ковороті гуляє. Ном. № 12972. 2) Ворота, которыми запираются выходные улицы из села для охранения полей от домашних животных. КС. 1893. V. 275. Рудч. Ск. II. 171.
Ковпа́к, ка́, м. 1) Колпак, шапка. От тепер я козак, що на мені червоний ковпак. Мет. 194. 2) Род посуды? Як я була в свого батька дівкою, то вмивалася з ковпака орілкою, а втиралася білою хустиною. Гринч. III. 358. Ум. Ковпачо́к. Ізігнувся і підскочив, ще й поправив ковпачок. Чуб. V. 20.
*Ковпа́чистий, а, е. Имеющий вид колпака, колпачный. Шапка висока, ковпачиста. Крим.
*Ко́впіт, поту, м. Пыль. Видко ділу, що битва наближається, бо мости горять, а над людською працею хмари диму збиваються, дороги ковпотом закриваються. Черемш.
Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в. ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. I. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видеть, как другие едят, а самому не иметь возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и в более широком значении: не иметь возможности сделать желаемого в то время, как другие делают.
*Ко́втати, таю, єш, гл. Бить, колотить, стучать. Легесенько ковтала головою в стіну, як би з радости, що сина доброго має. Стеф. Мирон починає рахувати, ковтаючи за кождим разом бучком о землю. Франко. «В поті чола», 29.
Ковтки́, кі́в, мн. 1) Серьги. О. 1861. XI. Свид. 29. Гол. Од. 60. Шух. I. 130. В стьожках, в намисті і ковтках тут танцювала викрутасом. Кот. Ен. 2) Сбившиеся комья шерсти. Диви, які ковтки он на собаці. Канев. у.
Ковтну́ти. См. Ковта́ти.
Ковто́к, тка́, м. Глоток. Кричить: Енея ледащицю злигаю я в один ковток. Котл. Ен. VI. 27. От він ізійшов на низ, щоб ковткув ізо три води ковтнути. Рудч. Ск. II. 171.
Ковтону́ти, ну́, не́ш, гл. Сильно глотнуть. Сивушки зараз ковтонули по кілишку. Котл. Ен.
Ковтрушко́вий, а, е. Сделанный из простой, недостаточно очищенной шерсти (о сукне).
Ковту́н, на́, м. 1) Медиц.: Колтун, Plica polonica. Лучче відразу ковтун з голови збути. Ном. № 4285. 2) Вообще сбившиеся в комья волосы. І довгі коси в реп'яхах о поли бились в ковтунах. Шевч. 340. 3) Комок овечьей шерсти, попадающийся при разбирании ее для чесания. Вас. 152.
