полях боїв приведе по заключенню мира до найщирішого союзу політичного, економічного й культурного між Німеччиною й Україною. Здавалося, що це та форма взаємовідносин між Німеччиною й Україною, що дасть обидвом країнам найбільші вигоди, вигоди не хвилеві, а тривалі, вічні, і при цих зносинах виявляться найгарніші духові властивості як німецького, так і українського народів, а з економічного тай культурного боку ці вигоди були б неоцінені, бо ці два народи в економічному й культурному розумінні доповнювали б один одного.
Але цього всього не сталося. Ми, як виявилося, на полях бою непотрібні. Німці самі, майже без усякої нашої допомоги, визволили нашу Батьківщину від большевиків. Кажу — майже без нашої допомоги, бо десь на фронті є все ж маленькі українські відділи, вкраплені серед німців, що підтримують честь української зброї, але, дорогі Пані й Панове, Ви добре розумієте, що це не те, про що я кажу. Ці маленькі відділи ніяк не можуть заспокоїти сумління нашого народу, не можуть задовольнити його гордости і зменшити його побоювання за свою будучність.
Памятайте, народ виборює собі право на вільне життя зі зброєю в руках. Інших шляхів, що ведуть до волі — не було, нема й не буде.
Отже, Панове, я взяв цей факт, щоб пояснити, чому я на початку своєї сьогоднішньої мови сказав Вам, що теперішні часи викликають в нашому народі найріжніші духові настрої.
