Сторінка:Слово о пълку Игоревѣ (1876).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Текст.[1]
I.

Не лѣпо ли нꙑ бꙗшеть, братиѥ, начꙗти старꙑми словесꙑ троуднꙑхъ повѣстий о пълкоу Игоревѣ, Игорꙗ Свꙗтъславлича? Начати же сꙗ тъй пѣсни по бꙑлинамъ сего времени, а не по замꙑшлению Боꙗню. Боꙗнъ бо вѣщий, 5аще комоу хотꙗше пѣснь[2] творити, то растѣкашеть сꙗ мꙑслию по древоу, сѣрꙑмъ вълкомь по земли, шизꙑмь орломь подъ облакꙑ. Помнꙗшеть бо рѣчь[3] първꙑхъ временъ оусобицѣ, тогда поущашеть десꙗть соколовъ на стадо лебедей, которꙑй дотечаше, та преди пѣснь[4] поꙗше: старомоу 10Ꙗрославоу, храбромоу Мьстиславоу, иже зарѣза Редедю предъ пълкꙑ касожьскꙑми, красномоу Романови Свꙗтъславличю. Боꙗнъ же, братиѥ, не десꙗть соколовъ на стадо лебедей поущаше, нъ своꙗ вѣщиꙗ пръстꙑ на живꙑꙗ[5] строунꙑ въскладаше, они же сами кнꙗземъ славоу рокотахоу.

15Почнемъ же, братиѥ, повѣсть сию отъ стараго Владимира до нынѣшнꙗго Игорꙗ, иже истꙗгноу оумъ крѣпостию своѥю и поостри сердца своѥго моужествомь, наплънивъ сꙗ ратнаго доуха, наведе своꙗ храбрꙑꙗ плъкꙑ на землю половецькоую за землю роуськоую.

II.
Тогда Игорь възрѣ на свѣтлоѥ солнце и видѣ отъ него тьмою всꙗ своꙗ воꙗ прикрꙑтꙑ. И рече Игорь къ дроужинѣ своѥй: „Братиѥ и дроужино! лоуче-жь[6] бꙑ потꙗтоу бꙑти, неже полоненоу бꙑти! А всꙗдемъ, братиѥ, на свои 5бръзꙑꙗ комони, да позримъ синего Доноу!“ — Съпала кнꙗзю оумъ похоти и жалость ѥмоу знамениѥ застоупи, искоусити Доноу великаго. „Хощоу бо“, рече, „копиѥ приломити конець полꙗ половецкаго съ вами, Роусичи[7]; хощоу главоу свою приложити, а любо испити шеломомь Доноу!“
 
  1. Лєкциі виданья Мусин-Пушкина (П.) и друкованоі рукописі цариці Катерини (К.) — ко́піі рукописі Пушкиновоі:
  2. пѣснѣ К.
  3. речь П. К.
  4. пѣсь П. пѣснѣ К.
  5. живаꙗ П. К.
  6. лоуцежъ П. К.
  7. Рꙋсици П. К.