Особливо собака, кішка та миша жили так лагідно, мов пальці на одній руці. Собака доглядав госпо́ди й у дорозі провожав свого пана, кішка дрімала в хаті за коменом, а миша доглядала засіки та стодолу. Ото ж так, дуже зо всього задоволені, й жили вони собі лагідно під однією стріхою, одно-одному ні в чому не заздрючи. Та, бач, трапилась якось така пригода, що порвала враз усі приятельські звязки поміж ними.
Та прикра ворожнеча роспочалася в оселі різника Дурнорада, а відтіль поширилася скрізь з такою прудкістю, шо треба тільки дивуватись, та й годі!…
Якось купив собі Дурнорад в сусідньому селі гарненьке телятко й — що було йому наймиліще! — купив дуже дешево. Та тільки ж, — як і завжди на цім світі буває, — нема нічого такого, щоб не мало якогось ґанджу!
Так ото вийшло й з тим телятком. Телятко було й гарне на вигляд, і дешеве, але ж страшенно уперте. І, як вивів його різник за село, уперлося так, немов тобі зкам'яніло. Дарма він його й добрим словом умовляв, даремно й лаяв, — нічого не помагало: теля а-ні на крок не зсунулось з місця.
Коли ж уже різник переконався, що сам нічого не вдіє, — покликав він до помочі свого собаку, Рубина. Але ж Рубин вже давно був незадоволений з свого господаря, а найбільше з тої причини, що хазяїн платив йому не по правді. А Рубин мав уперту голову, й, коли часом хазяїн йому загрожував, або иноді витягував і палицею, то він тоді й навмисне коверзував.
— А ну лишень, Рубине, гав, гав! Полякай трішки теля! — по-доброму звернувся різник до пса. Але ж Рубин, замість того, щоб загавкати на телятко, сів на задні лапи й почав правити:
— Ти, пане, не по правді зо мною накладаєш. Я служу тобі чесно, а ти мене завжди кривдиш і не віддаєш мені всього мого заробітку!
