— Коли б ти мені був не сказав: добридень, паніматко! — то я б тебе на порох розтовкла! За те тепер маєш у стайні шестеро коней, шестеро сідел та шість срібних вуздечок, а в світлиці, за сволоком знайдеш срібний прут. Коли захочеш їхати, лише тим прутом цьвохни, — й полетиш в повітрі ще швидче, як на коні з палацу мідяного.
Узяв він прута й пішов додому. Князь зо своїми доньками знову виглядав з вікна. Знову перелічив свиней: дійсно, всі дома! І знов думає він: „Як же ото воно так виходить, що він всіх свиней додому приганяє? Почекай же, — помислив він, — пошлю я за тобою ще одного слугу, що б він все добре попильнував, як і що!“
Тим часом князівни знову стали просити, щоб пастух віддав їм свого срібного прутика. І знов він так викрутився, що прутик припав наймолодчій.
На третій день знову питаєтсья його князь, що йому треба з собою взяти? Відповів, що лише дванадцять хлібів, дванадцять пляшок вина та дванадцять пляшок горілки. Але ж того вже на руках не могли донести, ото ж повезли возиком — він та його слуга. А князів джура так само йшов за ними. Коли ж вони прийшли до місця, пастух і каже своєму слузі:
— Покиньмо все це під деревом, а сами ходімо далі; мусимо бути дуже обережні, бо швидко прилетить змій!
Ледве свині розійшлися по пастівнику, як почав вітер подимати, полив дощ; аж тут і змій летить. Мав він дванадцять голів і, як летів, то лише хвостом своїм черкнув слугу, то той так і перекинувся.
— Оце ти й є той шмаркач. — каже змій, — що вже двох моїх братів забив? То може ти гадаєш, що
