й мене так само уб'єш? Ні, того не буде! Я бачу, що ти дуже сильний, коли можеш ото стільки ззісти й випити, але ж я тобі скажу, що все те я сам і поїм, і повипиваю, а ти начувайся!
От почав той змій їсти й пити, але ж почав він і впиватися та потроху заточуватись. Тоді пастух кинувся на нього й давай стинати йому голови. Тільки ж ледве-ледве вже відрубав він змійові дванадцяту голову: так йому було тяжко.
Тим часом княжій джура пішов до дому й росповів князеві, як те все сталося. А пастух пішов собі до лісу по свині й прийшов до золотого палацу, який крутився на сорочачій ніжці.
— Стій, палаце! Я — твій пан!
Палац перестав крутитися й з нього вийшла баба.
— Добридень, паніматко!
А вона йому:
— Ну, вже колиб ти був не сказав мені: добридень паніматко! — то я б тебе на порох би розітерла! Але ж за те, що ти мене так привітав, йди до світлиці, найдеш там золотий прут, а в стайні — дванадцятеро коней, дванадцятеро золотих сідел та дванадцять золотих вуздечок. Коли захочеш їхати, тоді тим прутом коня цьвохнеш і ще швидче полетиш повітрям, ніж на коні з срібного палацу.
Вийшов пастух, засвистів на свиней, а вони всі пішли за ним гарнесенько і в повному порядку. Коли пригнав їх до дому, князь та його доньки почали тих свиней лічити, і знов усі були до одної цілі.
Князівни просили пастуха, щоб він віддав їм свій золотий прутик, але він знов-таки зробив так, що дістала його наймолодча. Отож вона мала вже всі три прутики. Тільки ж тепер князь почав жалкувати, що має давати свою доньку заміж за простого
