пастуха. Звелів він, щоб на шпилі на ве́жі поклали троє золотих яблучок й сказав, що тому віддасть він свою доньку, хто так високо на коні підскочить, що аж тії яблучка вхопить.
Всі пани з-окола почали годувати своїх коней пшеницею та кукурузою, готуючись до того дня. Коли ж настав призначений день, зібралася там сила панів на своїх конях. Отже ж де-які й на два сажні вгору вискочили, але ж, що б то допомогло, коли вежа була височенна!
Коли це виходить пастух з кутка та й каже:
— До вашої милости, панство! А чи не можна було б і мені свого коня спробувати? Мій коник пасеться тут близенько на стерні.
Ну, вони помислили: „Куди вже там його коневі доскочити! Наші он які корма мали, та й то ні до чого!“ — Й дозволили.
От пішов він по свого коня, одяг на себе мідяний одяг й приїхав. Але ж, чи повірите? — не їхав по землі, а летів повітрям! Коли ж туди прилетів, то враз своїм конем вежу перелетів, одно яблучко вхопив й раптом полетів назад. Мідяну одіж з себе скинув, вдяг свого сіряка, яблучко сховав у рукав та й пішов додому. Ніхто й не знав про те, що то він ізняв з вежі яблучко. Тим часом князь дав новий розказ, щоб їхали знову, хто хоче, й пробували яблучка з вежі поздіймати та й одружитися з його донькою. І на цей раз з'їхалося багато панів, але ж жаден з них не міг дістати яблучка. Прийшов пастух знову й випросився спробувати й собі.
Пішов він до срібного палацу, одяг срібні шати й дістав друге яблучко. Так само зробив потім і з третім, одягши попереду золоті шати.
