Підійшов до дверей світлиці й заклепав залізною клямкою:
— Очу́тись, мій пане, прокинься! Сідай на коня та вертайся додому, бо вже скоро почне розвиднятись!
— Не трівож мого сну, джуро! — відказує гнівно Троян. — Я краще за тебе знаю, коли прийде день й коли сонце — передвісник моєї смерти — здійметься на небо. Ти дивись за конем й чекай на мене!
Вірний слуга вже не спить й нетерпляче пильнує дорогого часу. Оглядається навколо й бачить проблиски вранішньої зорі. Злякано поспішає він до залізної клямки й ще дужче клепає в двері темної кімнати.
— Очуться, пане! — гукає розпачно. — Я вже бачу зорю, що починає червоніти. Коли промарнуєш ще хоч хвилину, то станеш жертвою сонця!
— Почекай ще одну тільки хвильку, й я миттю буду на коні. Раніш, ніж на червоному сході з'явиться сонце, я вже буду в своєму замку!
Вірний слуга чекає, боїться… А ось вже й Троян вискочив з палацу, сів на коня й полетів, як вітер.
Ледве княженко переїхав двір і був ще тільки посеред мосту, — зненацька почервоніли верхів'я гір.
— Пане! То — сонце! — кричить джура.
— То, знать, вже близько година моєї смерти! Давай зліземо з коней та полягаємо на холодну землю! Прикрий мене киреєю, а над вечір приведи мені мого коня.
Знесилений, хитаючись, зліз княженко з коня, опустився на вохку землю, а вірний джура закутав його широкою киреєю.
— Але ж, пане, я тебе не зоставлю самого. Нехай твій кінь шукає па́ші на луках, а я лишуся тут охороняти тебе до вечора.
