Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ополонку, набрав води, поставив відра на льоду й, шкрябаючи собі за ушима, дивився на воду. Коли це бачить — пливе щука. Печивал плигнув, вхопив її за жабри й витяг.

— Пусти мене, — почала проситися щука, — а я тобі зроблю все, про що ти мені скажеш! Станеться те все враз, як тільки прокажеш такі слова:

— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання…

— Подивимось! — відповів дурень й промовив:

— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Щоб тут була цибуля, засмажка й квас!

І справді, ту ж мить все те з'явилося. Дурень наївся, напився й промовив:

— Оце добре; годі, бо вже не хочу! Чи ж тільки буде так й завше?

— Буде, — відповіла щука.

По тих словах Печивал пустив її в річку, поставив відра й сказав:

— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Нехай відра сами йдуть додому!…

На ті слова коромисло з відрами зрушило з місця й вони помалу пішли до двору, а дурень йшов за ними. Так, жуючи цибулю та засмажку й запиваючи квасом, Печивал і погнав поперед себе відра з водою, немов гусей.