Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Чехія — країна, в якій дуже люблять дітей. І по містах, і по глухих селах всі дорослі і старшенькі діти незвичайно обережно підходять до маненьких „будучих людей“, ніжно бавлять та пестять їх, стараючись уникнути всього, що так чи инакше може засмутити мале́чу. Ласкавою розвагою й батьки, й чужі люде при всякій наго́ді намагаються зробити дитині приємність, викликати радісну усмішку на її кругленькому, рожевому личку. Можете прожити кілька місяців в якомусь чеському місті й жодного разу не почути дитячого плачу. Хіба часом якийсь пузанчик зачепиться за камінець й ненароком розквасить собі носа. От же тоді всі, хто б по якій важливій справі не біг вулицею, кожен спиниться, щоби розважити потерпілого від власної необачности малого чеського громадянина.

З тієї великої любови до „малих цих“ виходить у Чехів і піклування про всебічне виховання чеської дітвори, як з боку духового, так і з боку физичного. Тим же треба поясняти й той факт, що небагата, порівнюючи, визначними оригинальними творами чеська загальна література, дає надзвичайну силу й оригинального, й перекладного матеріялу для дитячого читання, чим, на жаль, ще не можемо дуже похвалитися ми.

Одже, з огляду на помітний брак у нас дитячої літератури української, а також з метою ознайомлення наших дітей з казковою творчістю близького нам по духу й звичаях чеського на-