Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— Води, води!

Та нігде поблизу води не було, й мусила вона від спраги загинути. Тим же часом, щоб її напоїти, короленко замість води розрізав для неї друге яблучко, аж — зирк! — коли з першого вийшла вродлива королівна, то вже з другого вискочила ще краща. Вискочила та, як і перша, так само почала кричати:

— Води, води!

Та ж не було води близько, то мусила померти й друга.

Побачив те короленко та й міркує:

— „Ну, вже третього яблучка ні за що не розріжу, аж поки не прийду до води!“ Вийшов він з саду, сів на коня та й поїхав собі далі. Їхав, їхав, коли це незабаром чує: близько булькає струмінь. Прислухався, де теє булькання чути й повернув коня у той бік. Через якусь мить спинився кінь біля потічка. Короленко зліз додолу, сам напився води, а потім вийняв яблучко й розкроїв його. Як же він здивувався, коли й з нього вискочила королівна, тільки ще краща, як дві попередні. На голові вона мала золоту корону, цяцьковану перлами та діямантами; шати її було вигаптовано злотом та сріблом, й були вони їй так до лиця, що вся її чарівна постава була, як промінь. А на пальчиках у неї блищали дорогоцінні перстні.

Як тільки вона з'явилася, то враз почала кричати:

— Води, води!

Короленко вмить набрав з потоку своїм шоломом води й подав їй. Принцеса жадібно напилася й, задоволена, свіжа стала перед нього, щиро дякуючи, що він її вирятував. Короленко почав роспитувати, як все те сталося, що й вона, й инші дві королівни опинилися в яблуках? Принцеса попрохала, щоб він сів біля неї на травиці й, коли вони любенько посідали, почала йому оповідати.