— Тато мій був багатим королем і за молодих ще літ закохався в одну чудову дівчину, яка не могла стати його дружиною, позаяк походила з простого роду. Але вона все ж таки сподівалася, що король візьме її собі за жінку. А як же побачила, що її скривджено, то заприсяглася помститися, коли не на йому, то бодай хоч на його дітях. Тим часом породила справжня королева доньку, і, як тільки прочула про те скривджена дівчина, то негайно пішла до однієї воріжки-чарівниці за порадою й пообіцяла їй велику нагороду, коли вона навчить, яким шляхом тую дитину знищити зо світу. От і звеліла їй відьма, щоб ту дитину принести до неї. Одурена дівчина хутенько повернулася від воріжки й хитро-мудро викрала королівську доньку з палацу. Принесла вона дівчинку до відьми, а вже відьма й закляла її до яблука.
Через якийсь час породила цариця знову дівчинку. І сталося з нею так само, як і з першою. Те ж саме було й з третьою дочкою королівською.
Там, у тім саду, де ото ти три яблучки зтрусив, мучила нас тая відьма аж п'ятьдесят літ, і не знать, поки б ми ще там побивалися, коли б оце ти не прийшов та нас не визволив!
От таке росповіла королівна.
Тоді почав її короленко прохати, щоб сіла вона з ним на коня та й їхала б до його палацу. Але ж вона йому відмовила, кажучи, що вона ще дуже немічна їхати верхи. От же нехай він краще сам швиденько поїде додому, а за нею повернеться кочем. Вона ж тим часом на дереві біля струмочка його чекатиме.
Так вони й зробили, й короленко швиденько подався по коча.
