Не довго посиділа принцеса сама коло джерела, як прийшла з глечиком по воду циганка. Нагнулася вона до струмочка, та й побачила у воді чудове личко. Й здалося їй, що то в неї таке красне обличчя! Запишалася вона не своєю красою, почала плескати глечиком по воді й гугнявити:
— Ой-ой, яка в мене врода, а я мушу таким брудним волоцюгам служити! Ні, годі, тепер уже тому край!
Набрала вона води й пішла собі. Але швидко повернулася знову з другим глечиком і знову так само радіє, гадаючи, що то вона себе у воді бачить. Тільки ж то знову було личко королівни, що тихесенько сиділа на дереві. По хвильці прийшла та циганка втретє — безперечно, їй подобалося, що вода показує її таку гарну. Ото ж прийшла вона й знову ляскає третім глечиком, як і двома попередніми. Не витримала на дереві королівна й голосно засміялася. Циганка раптом оглянулась і, побачивши королівну, зрозуміла свою помилку. От і затаїла вона в серці намір жорстоко помститися за той глузливий королівнин сміх.
Прикинулась вона, що зачарована красою королівни та й почала її вихваляти та умовляти, щоб та з дерева злізла, бо вона щось гарне їй подарує. Коли королівна злізла додолу, циганка й стала її роспитувати, чого то вона на дереві сиділа і як там опинилася? Одно слово, все, все випитала. Бо ж королівна їй по щирости всю чисту правду виложила й росповіла, що вона була заворожена, що короленко її з яблучка визволив, що вона його очікує, поки він по неї приїде кочем. Щиро про все призналася циганці. А позаяк було їй трошки моторошно в самотині на дереві сидіти, то й почала вона просити циганку, щоб
