та коло неї довше посиділа та її б розважила, поки не приїде назад короленко. Циганка на те пристала, а королівна враз солодко заснула.
Бачить тоді циганка, що в цій хвилі найлегше може вона помститися, вихопила з-під поли ножаку та й одрізала королівні голову. Потім швиденько всі шати, корону й перстні з убитої постягала, сама у все те прибралася, а королівну закинула в кущі. Вилізла тоді на дерево, сіла на те місце, де була раніш королівна, й чекала, поки молодий король по неї не приїде. Одже ж, все те учинивши, забула вона про одно: треба було їй ще умитися!
Через якийсь час чує вона торохтіння коча, тупіт кінський, чудову музику. Догадалася вона, що то короленко їде по свою принцесу. І, коли з'явився короленко, оточений своїм пишним по́чотом, циганка хутенько злізла з дерева.
Як глянув же він на неї, так ураз і засмутився, углядівши замість чудової принцеси таку страховинну облуду! А його слуги, що сподівалися побачити красну королівну, яку так вихваляв королевич, аж прискали зо сміху.
Але ж що він мав, бідолаха, робити? — Мусив же він узяти ту заворожену принцесу, яку сам врятував: така вже була воля батьківська!
Сів він з нею до коча й звелів рушати додому, а сам був такий смутний та невеселий, що й не сказати! Сидів мовчки, мов у рота води набрав. От циганка й почала його так улещати:
— Що це, мій дорогий пане, з тобою трапилося в дорозі? Був такий до мене ласкавий, а тепер став такий смутний і не хочеш зо мною й словечка промовити!?
