От же він навіть їй не відповів, а всю дорогу сидів нищечком, аж поки не прибули вони додому. Тоді враз звелів готувати все до весілля й закликав на бенькет все найшляхетніще панство. А сам цілісеньку ніч не спав та страшенно сумував.
Другого дня був і шлюб. На тім надзвичайно пишному бенькеті гості весело бавились, лише один молодий сидів, похнюпивши голову, й нічого йому не смакувало.
Тим часом, як гості весело гуляли, влетіла в королівську пекарку біла голубка й почала безустанно кружляти над головою кухаря. Помітивши те, кухарь і подумав: „От це буде приємність моєму панові, бо він дуже любить їсти голуб'ятину. Може хоч цим я його трошки розважу!“
Вхопив він тоді голубку та й зарізав її. Та ж як він злякався, коли побачив, що з крови тієї голубки виросла чарівна лілея й наповнила чудовими пахощами всю його кухню! Подумав тоді кухарь, що й тим він може свого пана потішити, коли б квітку зрізав та послав її до залі, де бенькетував короленко, щоб вона своїми пахощами скрасила свято. Взяв він лілею, смикнув раз; смикнув вдруге, аж ні! І як не силкувався, а зірвати стеблини не міг. Тоді він негайно послав по короля, щоби його ясновельможність зволив сам до пекарки надійти та подивитися на тую страшну дивину́.
Як прийшов короленко до пекарки, а кухарь росповів йому про свою пригоду з голубкою та сказав, що ніяк він тієї лилеї зірвати не може, — то короленко тоді усміхнувся та й каже:
— Не сподівався я, що ти такий безсилий!
